Телеграф, Тая Білан • 9 грудня 2025
Ексклюзивне інтерв’ю з антикорупційною експерткою про політичну кризу на фоні Плівок Міндіча, міжнародні наслідки скандалів та майбутнє демократії
Ситуація навколо “плівок Міндіча” – це не лише внутрішня проблема України, а міжнародний корупційний скандал, про який добре відомо у Брюсселі та Вашингтоні. Подібні ситуації можуть призвести до скорочення фінансової допомоги.
Про те, як корупція в найближчому оточенні Володимира Зеленського підриває довіру партнерів та що насправді означає фраза Заходу про велике занепокоєння, “Телеграф” поспілкувався з Мартиною Богуславець – відомою українською антикорупційною експерткою та юристкою, головою громадського антикорупційного центру “Межа”.
Примітка редакції: Інтерв’ю записано 25 листопада 2025 року, але через стрімкий розвиток подій його публікацію було відкладено.
Мартина Богуславець — голова Антикорупційного центру “Межа”, журналістка, авторка і ведуча програми розслідувань “На межі”. Займається впровадженням інструментів доброчесності та ефективності управління держорганами, розслідує корупцію.
Ключові теми інтерв’ю:
- Україна може втратити демократію
- Фраза Заходу про велике занепокоєння означає критичну ситуацію
- Досьє, знайдені в офісі Міндіча, створювалися з єдиною метою
- Політична криза в Україні почалася у 2019 році
Україна ризикує втратити демократію: попередження експертки
— У своєму пості у Facebook ви написали: “Я боюсь за наше завтра. Я не хочу тут білоруського і грузинського сценарію”. Наскільки реальна ця загроза авторитаризму в Україні? Які конкретні ознаки вас найбільше турбують?
— Грузинський сценарій – це коли ти можеш перемагати на полі бою й зберігати території, але водночас втратити демократичні інституції під час війни.
Армія захищає суверенітет і територію, але вся увага зосереджена виключно на геополітичному контексті. При цьому втрачається головне – необхідність зберегти демократію в Україні та європейське майбутнє.
Демократію можна втратити дуже швидко, коли всі інституції підпорядковуються президентській вертикалі та зникає плюралізм думок серед регіональних журналістів і розслідувачів, які бояться тиску.
Якщо ми боремося лише за збереження землі, але без перспективи демократичного розвитку та вступу в ЄС, то постає питання: чи треба сказати мільйону українців на передовій, що влада тут повністю централізується? Чи їм нормально, що, коли вони повернуться додому, для розв’язання будь-яких питань доведеться давати хабарі? Чи за такі принципи й цінності вони стоять?
— На засіданні Тимчасової слідчої комісії щодо “плівок” Міндіча ви були шоковані відповідями правоохоронців. Що вас вразило найбільше?
— Мене вразило їхнє сліпе бажання покривати топкорупцію. Хоча їхні пояснення шиті білими нитками – на плівках Міндіча фігуранти прямо говорили, що всі силовики в долі, а вся правоохоронна система працювала за домовленістю.
Я не готова народжувати дітей у країні, де правила гри нагадують білоруський сценарій. Як молода українка, я свідомо вирішила залишитися в Україні, хоча мала купу можливостей вчитися й працювати юристом за кордоном.
Захід знає плівки Міндіча напам’ять: міжнародні наслідки корупційного скандалу
— Ви говорили, що на Заході в кулуарах питають про Андрія Єрмака. Як ситуація з Міндічем та реакція на неї впливає на сприйняття України міжнародними партнерами?
— Однозначно. Треба розуміти, що більшість людей, з якими я говорю за кордоном – це дипломати з посольств. Вони завжди зберігатимуть дипломатичне обличчя. І ми теж, перебуваючи за кордоном, говоримо дипломатичною мовою. Зараз, коли це читатиме український читач, я говорю набагато гостріше, ніж ми комунікуємо це в ЄС.
Іноземні партнери знають плівки Міндіча напам’ять. Вони їх цитують, запитують, який орган згадується, скільки кому занесли грошей. Хоча я не бачила англомовного перекладу, але, повірте, у радників вистачає інформації – вони все знають.
Наш Офіс президента має велику проблему – він не розуміє дипломатичної мови. Коли посольство G7 чи будь-яке європейське посольство каже “We have deepest concern” (маємо велике занепокоєння) – це означає критичну ситуацію, швидко реагуйте.
Коли українські чиновники читають про “велике занепокоєння”, вони думають, що їх похвалили.
Проте все змінюється в контексті. Як сталося в липні під час протестів щодо НАБУ і САП. Тоді були прямі дипломатичні дзвінки з Брюсселя до уряду: “Припиніть це, переголосуйте закон, нам це не підходить”.
Після такої реакції ЄС, думаю (дай Боже, аби так було), вони ніколи не зупинятимуть військову допомогу Україні. Вони розуміють, що це перш за все їхнє виживання. Ми стоїмо на їхніх східних кордонах і захищаємо їх від орди.
Проте коли йдеться про фінансову допомогу, макрофін, допомогу на зарплати, ще декілька таких випадків з боку української влади — і міжнародні партнери спершу висловлюватимуть занепокоєння, а потім ми побачимо скорочення фінансової підтримки.
Досьє на журналістів: системне переслідування незгодних в Україні
— В “офісі” Міндіча знайшли сотні досьє на журналістів, детективів НАБУ і політиків. Чи здивувало вас виявлення цих “профайлів”? Наскільки системною є практика збору досьє на неугодних владі людей?
— Мене здивувало, що ці досьє готували правоохоронці. Адже закрита інформація з витягнутих реєстрів доступна виключно правоохоронцям.
Якби Міндіч сам у Гуглі збирав картинки й робив табличку – не здивувалася б. Розумію, що люди на Банковій плутають 2025 рік з 1937-м, коли були чекістські репресії, і думають, що можуть влаштувати щось подібне.
Щобільше, люди, які радять Зеленському в комунікаціях і спілкуванні з журналістами – у мене відчуття, що хтось серйозно його підставляє. Ніби проводять не підбір людей у команду, а антипідбір.
“Профайли” в офісі Тімура Міндіча робили, аби переслідувати всіх цих людей і кліпати штучні кримінальні справи, як Віталію Шабуніну з ЦПК, або засовувати в СІЗО, як детектива НАБУ Магомедрасулова. Для мене це конкретні політичні переслідування в Україні.
— На вашу думку, ці профайли створювалися лише для переслідування чи могли бути пов’язані з фізичними розправами або навіть вбивствами?
— Сподіваюся, що в Офісі президента нікому не спаде на думку застосовувати будь-який тиск, окрім інформаційного — навіть попри те, що більшість “геніальних” рішень, здається, народжується особисто в голові Єрмака.
Нікому не повинна спасти на думку ідея влаштувати в Україні другий кейс Каті Гандзюк. Це буде вбивство не просто антикорупційного журналіста чи активіста, а вбивство майбутнього України як такої.
Якщо ознаки “бананової республіки” посиляться, а тим більше якщо почнеться фізичний тиск на активістів, — про жодне політичне майбутнє Зеленського вже не йтиметься.
Тиск на антикорупційних активістів: особистий досвід Мартини Богуславець
— Чи відчували ви особисто тиск на себе або організацію “Межа”? Чи є побоювання щодо власної безпеки?
— Так, у Telegram-каналах із мільйонною аудиторією обливають брудом мене й нашу організацію. Це робиться за великі гроші.
Сьогодні директор НАБУ Семен Кривонос на засіданні антикорупційного комітету підтвердив: у Telegram-каналах, що атакують антикорупційних активістів, працюють люди, які “домовляються” про відстрочки від мобілізації. Вони ведуть ці канали, їздять на дорогих авто й чудово себе почувають.
Доходить до абсурду. Пишуть, що мені “подарували коня”, хоча я просто взяла уроки верхової їзди на день народження й сфоткалася біля тварини. Пишуть, що мій батько живе в Росії, хоча він помер від раку у 2013 році. Це перелік повного безглуздя.
Вони намагаються будь-що намалювати мені зв’язки з Росією чи вигадані статки. У мене немає ні того, ні іншого. Навіть намагаються знайти “заможного чоловіка”, який нібито стоїть за моєю роботою.
Політична криза в Україні почалася у 2019 році
— Що може зробити звичайний громадянин, щоб підтримати антикорупційну боротьбу? І чи дають реальний результат ТСК та антикорупційні комітети?
— На жаль, зараз ми дуже обмежені в боротьбі з корупцією. Парламент абсолютно недієвий: монобільшість збирається важко, не голосує без вказівок і шість років просто “пересиджує”. Вибори під час війни неможливі, а заклики до імпічменту Зеленському є абсурдними. Процедура складна навіть у мирний час, а під час воєнного стану – тим більше.
Проблема у довго не перезавантаженій політичній системі. Правоохоронна система залежна від Банкової, парламент і уряд фактично підконтрольні одній команді. Тому єдиними незалежними суб’єктами залишаються ТСК, НАБУ, САП і журналісти, які намагаються щось робити.
Критична політична криза почалася у 2019 році, коли монобільшість віддали одній партії. Це паралізувало парламент, уряд і повністю залежну від Банкової правоохоронну систему. Як показує досвід, більше ніколи не можна віддавати монобільшість – навіть якщо кандидат подобається. Інакше результат очевидний.
Що можуть зробити звичайні українці для боротьби з корупцією? Все починається з місця, де ти перебуваєш. Мільйони українців живуть не в Києві, а у своїх містах. Вони ходять по асфальту, під’їздах, які організовує місцева влада. Вони повинні не мовчати, якщо бачать навколо зловживання і нечесність.
Якщо вони бояться тиску, їм залишається підтримувати незалежні журналістські редакції та донатити якусь невелику частину, наприклад, “Бігусам“, які роблять незалежні розслідування. Їм залишається підписуватися, бути активними в онлайн-мережах, слідкувати за антикорупційними центрами, які намагаються щось зробити. Не треба недооцінювати силу соцмереж.
“Слухайте, мені не ок, друзі, я йду на площу”
Не треба недооцінювати силу соціальних мереж. Згадаймо липневі акції 2024 року. Тоді зібралися через те, що чинний військовий ветеран написав: “Слухайте, мені не ок, друзі, я йду на площу”. У нього не було сотень тисяч підписників, але це дуже швидко поширилось мережею.
Мартина Богуславець — голова Антикорупційного центру “Межа”, журналістка, авторка і ведуча програми розслідувань “На межі”. Займається впровадженням інструментів доброчесності та ефективності управління держорганами, розслідує корупцію.